Таке

"Наверное, я слишком влюблен, я сново начал слушать Земфиру..."

За вікном третій дощ. Холодно. У кімнаті протяг. Не можу закрити вікно, бо не буде чим дихати. І так нема. Нема мого повітря. Воно якесь не моє... Нема жодного вільного клаптика - усе начисто сповнене Ним.

Нема у цій кімнаті чогось повністю мого - у всьому є хоч щось його. Відтікало 9 годин з моменту останнього слова. Мерехтить кнопка на телефоні... Пропущені від кого хоч, але не від нього.

І як, як пояснити йому, що мені не вистачає ТОГО?! Що усе це нудна 3-тя фаза одноманітних, сухих, як вино, стосунків?! Ну невже можна так? Нема. Нема щастя. Воно з'являється хіба проблисками. Так, наче це сонце на полюсі, де по півроку ніч.

Я завтра їду. Хотілося б це назвати "внебрачная неделя", але якого біса? Я їду аби відпочити від цього сірого нудного міста.

А мені не слід думати про те, чого нема.

Нема... нема... нема.