Таке

"Тонкие пальцы срывают аккорд. Нам не простят безрассудного дара. Бъются в решётку стальных ворот пять океанов земного шара."

Я люблю проводити з ним час. Страшенно шкода, що він поки не мій. Поки... Гітара, його руки, ці шалені пристрасні акорди... його голос, примружені очі, довгі, як крила ворона, вії... його м'яка посмішка. Він чудовий, веселий, щирий... З ним легко, бо він як довгоочікуване літо... Так хочеться бути для нього щастям. Але чи зможу?