Таке

Моє б обличчя
та замість неба
якби лишити у твоєму вікні...

Ти і не помітиш, ти й зовсім не відчуєш, як увесь світ у цю коротку, мінливу мить зупиниться...
Легенько, так тихо і лагідно торкнуся поглядом до кінчиків твоїх вій, на яких вдень живе сонце, а вночі - сон. Ніжно-ніжно полоскочу їх і окунусь у твої теплі океани. Пірну на саме дно, віднайду там омріяний спокій і повернуся думками назад на свою хмаринку, звідки ночі і дні я спостерігаю за тобою.
Щодня я запалюю над тобою сонце, а щовечора - тисячі небесних ліхтариків. Щоночі розповідаю тобі на вушко найдобріші казки, палко молюся за тебе, і молитви ці летять щораз вище і вище неба, аж до самого раю.

Вкотре догоратиме ще один стомлений день і мої небесні листоноші приноситимуть тобі найсолодші сни. Вкотре палатиме пекучим багрянцем крайнеба світанок і я будитиму тебе гарячими поцілунками сонячних промінчиків.
Твоя планета наче й увесь час рухається, але Бог сповільнює її рух щоразу, коли ми зустрічаємося з тобою поглядом, коли мої крила обіймають тебе, оберігаючи від біди і всього злого, коли разом із буйним вітром до тебе долітає мій тремтливий голос...

Ти і не помітиш, ти й зовсім не відчуєш, як цілий світ, цілий Всесвіт у цю коротку, мінливу осінню мить зупиниться... щоб я почула, як б'ється твоє щире серце.