Таке

Допоки ми дивимося на один місяць і ходимо під одним небом, ми будемо разом.

У твоєму погляді оселився мій спокій. У той момент, коли чорні крила твоїх очей торкаються неба, усе навколо завмирає, у повітрі панує мир, і навіть суєта здається якоюсь дурнуватою вигадкою оцих всіх божевільних людей, які весь час роблять вигляд,що чимось зайняті.

У ту хвилину, коли твої ніжні пальці переплітаються з моїми, я не хочу рушати з місця. мені страшно зробити крок, дихнути чи видати хоч найтихший звук. У наших долонях те, що крихкіше за будь-який кришталь, тому я максимально обережна.

У ту мить, коли твої вуста оживають на моїх, У Всесвіті падає енна кількість зірок. Кожна твоя посмішка - це відблиск кожної згорівшої зірочки, це звіт про чиєсь маленьке здійснене бажання.

Коли ми поряд, ніхто з нас не слідкує за часом, бо він зупинився у ту секунду, коли ніжністю було підкорене серце, коли одна душа взяла в полон іншу, коли хтось зверху, нікого не питаючи, вивів тоненьким пером розбірливим почерком слова "Одного разу..."

І от ми як і раніше ходимо під одним небом і милуємося одним місяцем... Світ не змінився. Скрізь як і раніше панує неправда, жорстокість і поспіх.

А твої теплі очі, твої лагідні руки, твій надійний голос затягнули мене в іншу казку. У ній світ не знає болю, страху... тут живе щасливе щастя.

Якби ти лише знав, як приємно обіймати тебе, залишати відбитки своїх поцілунків на твоїх гладеньких щоках, дихати тобі на вушко, підслуховувати мелодії твого серця... як приємно відчувати тебе.

Ми з тобою під одним небом ходили часто одними дорогами, а зустрітися було суджено лиш тепер, у той момент, коли наші ангели-охоронці переплутали плече. Навмисно чи ні, та маленькі пустуни допомогли нам зустрітися... Ці пустуни допомагатимуть нам і далі. тож поки ми дивимося на один місяць і ходимо під одним небом, ми будемо разом*